Як віддати дитину в садок безболісно?




Як віддати дитину в садок безболісно?








Скажіть, ви з легкістю віддали дитину в дитячий сад?

У мене двоє дітей: у старшого в цьому році в дитячому садку випускний, а молодша повинна потрапити до його ж вихователю. Здавалося б, вихователь перевірений, досвід першої дитини є, молодшенька вже велика — доходить два роки — чому я відчуваю, що мені зовсім не хочеться віддавати її в садок?

Не можу сказати, що віддавала свого першого малюка в дитсадівського групу абсолютно безболісно.

Безболісно для себе. Йому, начебто, було непогано — покапризувати небагато, попрівикал, але швидко адаптувався. Мені ж довелося і сльози полити і похвилюватися, і до педагогів поревнувати. Для мене було дуже болісно, що моя дитина проводить з «чужою тіткою» по 10-12 годин, а зі мною — досконалі крихти.

Я, навіть, пішла працювати в дитячий сад, щоб бути ближче до свого сина. Але дуже швидко я зрозуміла, що так більше вріжу дитині — хлопець почав задаватися через моєї присутності, хоча, зрозуміло, я працювала на іншій групі.

Але, принаймні, я подивилася «систему» зсередини, і точно знала, що моїй дитині нічого поганого не загрожує. Я відчула всіх вихователів, зрозуміла, хто наскільки хороший, і заспокоїлася від того, що синові з вихователем добре. А ще я зрозуміла, до кого б точно не хотіла б потрапити.

І тепер ось моя молодшенька потрапляє до того, кому потрібно, і це — велика удача, між іншим, а я не хочу її віддавати!

Почну з того, що я відмовилася виходити з декретної по причині того, що старшому потрібна допомога в адаптації до першого класу. Передбачається, що молодшенька піде одночасно в садок, а ми, тим часом, зі старшим встигнемо відвідати школу і після повернення благополучно зробити уроки. Якщо ж вона залишиться вдома, виникне ряд труднощів: її доведеться щоранку возити в автобусі разом з братом до школи, потім — назад. Звичайно ж, дворічній дитині це навряд чи сподобається. Але віддавати в садок, як і раніше, не хочеться!

Як перебороти себе? Як зуміти розлучитися з дитиною, адже це не назавжди? Як пережити «де жа вю» безболісно?

Мабуть, пристрасть до меланхолії може вилікуватися тільки за допомогою труднощів — з’їздити з двома дітьми в переповненому автобусі в школу і назад — відразу з’явиться інше ставлення до саду.

Якби тільки одне небажання розлучатися з дитиною було причиною відторгнення саду. На жаль, — ні. Мене ще вкрай лякає ситуація переповненості груп.

Малюків приймають більш ніж по 30 чоловік в групу. І це — первинна адаптація, коли за кожною дитиною — око та око! Який же тут індивідуальний підхід?!

Я вдосталь надивилася, як мучаться вихователі з такою юрбою дітей. Коли я працювала в саду, в групах ще було до 24-25 чоловік, але і це було дуже важко, адже колись за законом кількість дітей передбачалося ще менше — до 15. Тепер дітей набирають боле, ніж 30 осіб. Садів не вистачає, а нові не будують.

Ось так мучаться вихователі, мучаться діти і мучаться батьки. Діти погано адаптуються від недоліку уваги, вихователі «розриваються» між дітьми, страждають від перенапруги, стають неврівноваженими і агресивними, а батьки мучаться від неможливості щось змінити, чимось допомогти.

І як у такій ситуації не турбується про перший похід в сад?!
 


 

Як відбувається замовлення лімузинів?

Добавить комментарий Отменить ответ